Вступ. Гармонізація національної нормативної бази з європейською є ключовим завданням для дорожньої галузі України. Якість та довговічність асфальтобетонних шарів безпосередньо залежать від адекватності методів випробування, застосовних для проєктування складів асфальтобетонних сумішей та контролю якості. В Україні ці методи внормовано ДСТУ Б В.2.7-319:2016, тоді як в Європейському Союзі діє комплексна система стандартів серії EN 12697.
Проблематика. Аналіз показує, що методи, внормовані в ДСТУ Б В.2.7-319:2016, містять низку концептуальних та процедурних відмінностей від європейських підходів. Це стосується як методів лабораторного ущільнення, що не відтворюють реальних умов роботи котків, так і методів визначення складу та об’ємних характеристик, які містять внутрішні методологічні суперечності та не враховують особливості сучасних матеріалів. Такі розбіжності ставлять під сумнів порівнюваність результатів та ефективність системи контролю якості.
Мета. Провести детальний порівняльний аналіз ключових методів випробування згідно з ДСТУ Б В.2.7-319:2016 та відповідними стандартами серії EN 12697, щоб науково обґрунтувати доцільність та напрямки модернізації вітчизняної нормативної бази.
Методи. Проведено порівняльний аналіз нормативних документів, що включає порівняння принципів, процедур, обладнання та критеріїв оцінки для методів лабораторного ущільнення, визначення складу, об’ємних характеристик та водостійкості асфальтобетону.
Результати. Встановлено, що вітчизняний метод ущільнення пресуванням є деструктивним для мінерального каркасу, на відміну від європейських методів (гіраторного, вальцевого), що краще імітують реальні умови. Виявлено критичну методологічну помилку в національному методі визначення вмісту в’яжучого випалюванням — відсутність процедури калібрування на втрату маси заповнювача. Показано внутрішню суперечність у ДСТУ Б В.2.7-319:2016 під час визначення найбільшої густини (використання понять «дійсної» та «очевидної» густини для розрахункового та експериментального методів відповідно). Продемонстровано, що процедура визначення водостійкості згідно з ДСТУ Б В.2.7-319:2016 є менш жорсткою та репрезентативною порівняно з методом прискореного кондиціонування згідно з ДСТУ EN 12697-12:2018.
Висновки. Аналіз доводить, що подальше використання низки методів згідно з ДСТУ Б В.2.7-319:2016 є недоцільним через їхні методологічні недоліки, які можуть призводити до отримання некоректних даних та помилкових рішень. Для забезпечення об’єктивного контролю якості, підвищення довговічності асфальтобетонних шарів та повної інтеграції в європейський технічний простір обґрунтовано необхідність системного та повноцінного переходу на комплекс стандартів серії EN 12697.
