Хлорид-індукована корозія арматури є одним із визначальних чинників передчасної деградації залізобетонних елементів мостів і шляхопроводів, що зазнають циклічного зволоження та дії протиожеледних матеріалів.
Візуальні обстеження фіксують переважно стадію поширення корозії, тоді як кількісний вміст водорозчинних хлоридів дає змогу виявляти небезпечні умови до появи масових відшарувань бетону. Водночас концентрацію хлоридів не можна безпосередньо ототожнювати з експлуатаційним станом конструкції без урахування положення арматури, вологості, тріщин та електрохімічних ознак корозії.
Узагальнити результати натурних визначень водорозчинних хлоридів у бетоні шести транспортних споруд м. Києва, встановити характер просторової неоднорідності їх розподілу та сформувати практичний алгоритм використання хлоридного показника під час оцінювання технічного стану.
Досліджено міст через р. Либідь і п’ять шляхопроводів у районах вулиць Полярної та Новокостянтинівської і станцій метро Осокорки, Нивки та Чернігівська. Застосовано візуальне обстеження, відбір кернів або локальних проб, пошарову підготовку матеріалу та визначення водорозчинних хлоридів титруванням нітратом срібла. Після вилучення дубльованих і порожніх записів проаналізовано 103 визначення, виражені у відсотках від розрахункової маси цементу.
Вміст водорозчинних хлоридів становив 0,01–2,00 %, медіана сукупності — 0,55 %. За прийнятими межами для ненапруженої арматури 23 визначення потрапили до спільного діапазону станів 1–3, 36 — до діапазону стану 4, 44 — до діапазону стану 5; для попередньо напруженої арматури відповідні кількості становили 19, 13 і 71. Аналіз 30 пар поверхневих і глибших проб підтвердив просторову неоднорідність розподілу хлоридів.
Результати слід інтерпретувати за рівнями оцінювання, що відповідають експлуатаційним станам 1–5, з урахуванням типу арматури та результатів відбору на двох рівнях. Хлоридний показник не розмежовує стани 1–3 і має застосовуватися разом із візуальними, електрохімічними та розрахунковими даними.
