Вступ. Архітектура та будівництво завжди були важливими чинниками формування культурного, економічного й соціального обличчя будь-якого регіону. Особливо це стосується Прикарпаття — території, що відзначається різноманітними природними умовами, багатою історією та унікальними традиціями. Розвиток архітектури на цих землях відбувався у постійному взаємозв’язку з природним середовищем, історико-політичними обставинами та суспільними потребами населення. Дослідження даної теми є актуальним, оскільки воно дає можливість простежити становлення архітектурної думки в регіоні, виявити її особливості, визначити впливи зовнішніх культурних факторів та зрозуміти роль Прикарпаття у загальному контексті розвитку української архітектури.
У статті розглядається широкий спектр питань, пов’язаних із формуванням та трансформацією архітектурного середовища Прикарпаття. Висвітлено етапи розвитку архітектури — від давньоруського часу, коли домінували дерев’яні сакральні споруди, до епохи бароко, класицизму та модерну, які принесли у регіон нові форми та стилістичні рішення. Значну увагу приділено народному будівництву, що формувалося під впливом природних умов та господарських потреб. Традиційне дерев’яне зодчество Прикарпаття — унікальне явище, яке увійшло до культурної спадщини не лише України, а й Європи. Характерними рисами є використання місцевих матеріалів, органічна інтеграція з ландшафтом, а також символічна наповненість архітектурних форм.
Мета. Особливе місце у дослідженні займає сакральна архітектура регіону. Церкви, монастирі та каплиці становлять вагому частину архітектурної спадщини Прикарпаття. Вони не лише виконували релігійні функції, а й слугували осередками освіти, культури та національної самосвідомості. Дерев’яні церкви Гуцульщини та Бойківщини, що внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО, є прикладами унікального архітектурного феномену. Їхня оригінальна композиційна структура, декоративне оздоблення та гармонія з природним середовищем стали символом глибокої духовності та високої майстерності місцевих будівничих.
Окремо проаналізовано вплив історичних подій та соціально-економічних процесів на розвиток архітектури. Періоди зміни державної належності Прикарпаття (Русь, Річ Посполита, Австро-Угорщина, Польща, СРСР, сучасна Україна) принесли різні архітектурні традиції та стилі.
У містах і містечках з’явилися нові форми житлової та громадської забудови, впроваджувалися інженерні інновації, змінювалося планування міського простору. Так, у період австрійського панування у містах регіону активно розвивалися стилі історизму, сецесії та модерну, що надавало їм європейського вигляду.
Результат. Сучасний етап розвитку архітектури на теренах Прикарпаття характеризується поєднанням традиційних та інноваційних тенденцій. З одного боку, відбувається активна реставрація та збереження пам’яток архітектури, що є важливим аспектом формування національної ідентичності та туристичної привабливості регіону. З іншого — сучасні архітектори намагаються впроваджувати нові матеріали, технології та концепції, що відповідають вимогам функціональності, енергоефективності та сталого розвитку. Значного поширення набувають ідеї гармонізації архітектури з природним середовищем, що є надзвичайно важливим для гірських і передгірських територій.
Висновки. Таким чином, архітектура та будівництво Прикарпаття є своєрідним відображенням історичного та культурного розвитку регіону. Вони поєднують у собі елементи народних традицій та європейських стилів, відображають духовність, творчий потенціал та прагнення населення до збереження своєї самобутності. Дослідження цих процесів дозволяє не лише краще зрозуміти минуле, але й сформувати стратегічні орієнтири для сучасного архітектурного розвитку.
У результаті проведеного аналізу доведено, що архітектурна спадщина Прикарпаття є важливою складовою культурного надбання України. Вона становить основу для подальшого розвитку архітектурної науки, практики та туристичної індустрії. Збереження та популяризація цієї спадщини повинні стати одним із пріоритетних завдань сучасного суспільства.
